Шолом-Алейхем і Бердичів

Шолом-Алейхем

Шолом-Алейхем - єврейський письменник, батьківщиною якого є Україна. Герої його творів - бідні "маленькі" люди, що оптимістично та з гумором дивляться в майбутнє, вірять у справедливість і мудрість навіть, коли на ділі вона не завжди є. З Бердичевом письменника зв'язувала здебільшого родина: бердичівська мачуха з її багатим барвистим лексиконом, у місті також мешкав рідний брат письменника. Шолом надихався міськими розмовами та галасливим життям міста-ярмарки. Саме Шолому-Алейхему належить жартівливе порівняння Бердичева з єврейським Парижем, а свій автобіографічний роман він назвав "Ярмарка".


Шолом-Алейхем – це псевдонім єврейського письменника Рабиновича Шолома Нохумовича. З ідишу "шолом алейхем" перекладається як «мир вам». Народився Шолом 1859 року на Київщині. Письменник рано втратив матір, тож його тато одружився на іншій жінці, яка родом була з Бердичева. Хлопчик ретельно записував щедрий “фольклор” своєї мачухи. Згодом серед цих записів з’являються і нотатки цікавих історій, жартів, бувальщин. Як згодом писав сам Шолом, його перше оповідання було саме про мачуху, а її реакція на цей твір - неочікуваний сміх став нібито благословенням на подальшу письменницьку роботу малого Шолома.

Шолом працював вчителем, громадським рабином. Свою літературну кар'єру почав наприкінці 1870-х років, коли у періодичних виданнях опублікували кілька кореспонденцій і статей мовою ідиш. Перші художні твори — повість “Два камені” та оповідання “Вибори” (обидва — 1883 року). Тоді ж уперше він підписався псевдонімом Шолом-Алейхем (“Мир Вам”).

Поява Шолом-Алейхема знаменувала нову сторінку в розвитку новітньої прози мовою ідиш. Головні герої Шолом-Алейхема — бідні “маленькі люди”, які, незважаючи на важке, злиденне життя, оптимістично дивляться у майбутнє, з гумором оцінюють своє становище, вірять у справедливість та мудрість. Таким чином письменник започаткував книжкову серію «Єврейська народна бібліотека». Книги Шолома-Алейхема сприймалися як твори, сповнені любові до «маленької» людини, що змальовувалась письменником в ореолі щирого співчуття та сумного гумору.

У 1894 році Шолом-Алейхем видав першу повість із широко відомого циклу “Тев’є-молочник” (1894-1916). Цей “сільський єврей” із грубою зовнішністю та ніжною душею став одним із улюблених типів письменника, один з улюблених "маленьких людей".

У Бердичеві мешкав рідний брат письменника Вольф, у якого він неодноразово гостював і мешкав протягом тривалого часу. Ось як згадував про бердичівські відвідини Шолом-Алейхемом його брат у книзі спогадів “Шолом-Алейхем — писатель и человек”, що побачила світ у середині 1980-х років у московському видавництві “Советский писатель”:

“У 1897 році Шолом-Алейхем приїхав до мене в Бердичів. Дуже несподівано. Ні листа, ні телеграми про його намір приїхати я не одержав. Шолом-Алейхем став знайомитися з містом, ходячи його вулицями і роз’їжджати на славетній бердичівській конці… З якою жадобою вивчав Бердичів. За кілька днів він оглянув усі вулиці й провулки, всі занедбані куточки.
Ми побували з ним на “Пісках” — найбіднішій частині міста. Шолом придивлявся до кожного будинку, ходив по подвір’ях, зазирав у вікна низеньких хатинок. Дехто запрошував його додому. Він охоче приймав ці запрошення, заходив і знайомився з усіма мешканцями будинку.
Шолом-Алейхем був дуже привітним з людьми. Його люб’язна усмішка, його вміння знайти слова для кожного, приваблювали до нього людей. Вони відчували себе з ним, як з рідним, відверто розповідали йому про своє життя.
Особливо захоплювався Шолом-Алейхем тим фактом, що в Бердичеві вінчався видатний французький письменник Оноре де Бальзак”.

За спогадами брата лише на вулицях Бердичева Шолом-Алейхем цілковито занурювався в народний побут, жартівливо називаючи місто “єврейським Парижем”.

Шолом-Алейхем уважно прислухався до розмов бердичівлян, окремі специфічні вирази заносив у свій блокнот. Часто він бував на ринку. Там знаходив персонажей, які згодом з’являлись на сторінках творів Шолом-Алейхема. Там заповнювався його записничок. Згодом Шолом-Алейхем відобразив побут і звичаї бердичівлян у фейлетоні “Картини Бердичівської вулиці”.

Шолом-Алейхем багато подорожував - відвідав Женеву, Лондон, Варшаву, Вільно, Берлін та інші міста світу, де виступав перед своїми читачами. У 1907—1914 роках жив в Італії та Швейцарії.

У 1915 році письменник переїхав до  Нью-Йорка, де і помер від туберкульозу.

Своє життя Шолом-Алейхем порівнював з ярмаркою, пишучи: "Людина, що прямує на ярмарку, сповнена надій, вона ще не знає, які на неї чекають успіхи, чого він досягне. Тому вона летить стрілою, стрімголов - не затримуйте, їй ніколи! Коли ж вона повертається з ярмарки, вона вже знає, що купила, чого досягла, і вже не мчиться стрімголов - поспішати нікуди. Вона може спокійно усвідомити все, точно знає, що отримала з ярмарки, у неї є можливість показати світу свої результати, розповісти спокійно, не поспішаючи, з ким вона зустрілася там, що бачила і що чула". Саме так і називається автобіографічний роман Шолома-Алейхема - "З ярмарки". Починається він словами: "Для чого романи, якщо саме життя - роман?". Закінчує ж письменник своєю традиційною людською мудрістю: "Людина - це те, ким вона хоче бути".

 

Використані джерела:

1. Шолом-Алейхем [Електронний ресурс] // Веб-сайт "Мій Бердичів" – Режим доступу до ресурсу: тут.

 

Розділ "Лексикон мачухи" з роману "З ярмарки"

Мачуха. - Прокляття по алфавіту. - Перший твір - лексикон проклятий

І чому ж це люди завжди говорять - мачуха та й мачуха? Діти стільки наслухалися про мачуху, що їм могло здатися, нібито мачуха насправді рогата. На кожному кроці і з будь-якого приводу їх лякали мачухо.

- Почекайте, бешкетники такі, ось поїздить батько по світу та привезе вам мачуху, тоді дізнаєтеся, скільки коштує фунт лиха!

Більше того - коли сонце погано гріє, кажуть: "сонце гріє, як мачуха...". Очевидно, щось тут є, адже не з'їхали ж усі з глузду.

Якось батько раптово щез. Пройшов тиждень, другий, третій. Куди подівся батько? Всі мовчать. Дорослі говорять між собою пошепки, аби діти не чули, і здебільшого натяками. Та одного разу в хедері вчитель випадково обмовився. Він спитав у дітей:
- Не приїхав ще батько з Бердичева?
До цього дипломатично поставленого питання  дружина вчителя додала не менш дипломатичне зауваження:
- А ти думаєш так легко вдівцю знайти мачуху для своїх дітей?
Тож ми тепер знаємо, що батько в Бердичеві і там він шукає мачуху для своїх дітей. Навіщо ж, здається, варто це приховувати? Що за таємниця! І ось ще: коли батько повинен був повернутися зі своїм "здобутком" з Бердичева, він попередньо прислав "естафету" з повідомленням, що бог послав йому рівню - це знахідка у всіх відношеннях як по походженню, так і по стану, - і що він скоро, дай бог, приїде зі своєю знахідкою. Він просить не говорити їй спершу, скільки у нього дітей, - навіщо їй знати про це раніше, ніж треба? Потім вона сама побачить. Та й не про всіх їй доведеться піклуватися: старші вже великі, а дівчата - у бабусі. Він, господь помилуй, не відмовляється від них, діти - це діти. Та через такі сумні обставини корисніше буде приховати на деякий час кілька дітей. "Новин більше нема. Бажаю благополуччя і довгих років. Та допоможе нам бог скоріше побачитися в доброму здоров'ї. Від мене..." і т.д.
Цей листок справив би добре враження, якби не трюк з дітьми. Саме дітей він найбільше вразив. Звісно, вони не сумнівалися в тому, що батько їх любить, що кожен з них по-своєму дорогий для нього, але те, що вони раптом перетворилися в якусь контрабанду, трошки зачепило їх і викликало неприємні думки та почуття. Щоправда переживання ці тривали недовго, так як нзабаром хтось прийшов у хедер і сповістив їм новину:
- Батько приїхав і привіз з Бердичева мачуху!
- Вітаю! - вставила дружина вчителя. - Бажаю Вам у майбутньому приносити більш радісні новини!
Вчитель відпустив дітей раніше.
Вдома діти застали усю рідню - дядю Піню з синами, тьотю Хана з дочками. Гості сиділи навколо столу, пили чай, робили вигляд, що закусують пряниками і варенням, курили і перемовлялися поодинокими фразами, поміж яких не було ніякого зв'язку, адже ніхто не слухав, про що говорилося. Кожен заглибився у власні думки, і всі разом роздивлялися мачуху, оцінювали "знахідку", яку батько привіз із Бердичева і, здається, були задоволені. Жінка ця своїм виглядом внушала повагу, здавалася недурною, а головне - привітною, ласкавою, з добрим серцем. То чому ж тоді було стільки шуму й навіщо всі лякали дітей мачухою!
Тільки пізніше, через недільку-другу, вона показала себе у всій силі свого бурного темпераменту, в усій величі своєї мови, мови бердичівської мачухи, з її невпинною, багатою, барвистою вимовою.
До кожного слова мачуха додавала прокляття, часто в рифму, причому досить добродушно. Приміром, до слова їсти - їли б тебе черви! Пити - випили б тебе пиявки! Кричати - кричати тобі від зубів! Шити - зшити би вам саван! Піти - пішов би ти в пекло! Стояти - стояти тобі стовбом! Сидіти - сидіти би вам у ранах і болячках! Лежати - лежати би вам у землі! Говорити - говорити би вам у гарячці! Мовчати - замовчати би вам навіки! Сказати - сказати б про тебе все найгірше! Мати - мати б тобі всі виразки! Не мати - не мати тобі в житті добра! Носити - носив би тебе чорт на плечах! Вносити - вносити б тобі хворого! Виносити - виносити би тобі мертвого! Винесли - винесли б тебе на кладовище! 
Або взяти, наприклад, таке невинне слово, як "писати". Так ось вам на: "Щоб тобі рецепти писали!". Записати - щоб тебе в мерці записали! Вписати - божевільного виписати, тебе вписати! 
Коли вона бувала в ударі, слова, які потрапляли їй на язик, вертілися, вилися і текли, як масло, - без зупинки, на одному диханні, як хороший кантор перерахував десять синів Амана:
- Щоби тебе схватило, творець небесний, щоб тебе і болячки, і коліки, і ломота, і сухота, і чесотка, і сухотка, і чахотка, щоби тебе кусало, і чесало, і трясло, і розтрясло, і витрясло, і перетрясло, боже милосердний, отець небесний, святий і милосердний!
Герой цієї біографії повинен визнати, що чималу кількість проклять і гострих словечок в своїх творах він запозичив з лексикону мачухи. Та ще в юні роки, коли він поняття не мав, що значить писати твори, і йому навіть не снилося, що коли-небудь він стане письменником, йому захотілося написати всі лайки, які він наслухався від мачухи, зібрав їх воєдино і створити щось на кшталт словника. Він не полінився і став збирати ці слова, а коли їх зібралося чимало, то розбив їх по алфавіту; попотівши дві ночі підряд, Шолом створив доволі симпатичний словник, який тут відновлює по пам'яті. Ось він:
А. - Аман, Асмодєй.
Б. - Банда, банна шайка, банщик, білка, богадільня, боговідступник, бовдур, босяк, бревно, брехун, брудна тварина.
В. - Віник, візник, вигнанець, вонючка, вихрест, ведмежий поводир.
Г. - Глотатель картоплі, голодранець, гультай, гусак в єрмолці, гундосий, ганчір'я.
Д. - Дівка, деркач, дикар, донощик, дурень, дурна пика, дилда, диявол.
Ж. - Жадюга, жулик, жебрак, жебрачка.
З. - Зазнайка, заіка, затяжна хвороба, злодій, змія. 
І. - Ідіот, ідол, ізверг.
К. - Каліка нещасна, кишеньковий злодій, картежник, каскетка, каторжник, кислиця, кишка бездонна, клоп, красавчик, кусок сала, комірник, коржик, коняча морда, кульгавий портняжка.
Л. - Ласунка, лежебока, ледар, лоботряс, ліхтарний стрілець.
М. - Мавпа, меламед, мышок полови, морський кіт, мудрець опівночі, м'ясо для сидіння.
Н. - Нероба, нещастя, надута бульбашка, нахал, негідник, нещастя, невдаха, нікудишний, нікчема, нудник.
О. - Обжора, обманщик, осел.
П. - Паршивець, паскудник, піпірнотер, піскун, подхалим, попрошайка, партач, приблудний пес, припадочний, приставало, притворщик, пролаза, проповідник, пугало, пупок, пустоголовий, п'ятно, праведник у шубі, прихований праведник, пліткар.
Р. - Розбійник, редька, рижий.
С. - Сапожник, свиня, свистун, сліпа курка, собака з собак, собачник, страшенний дурень, стрілець з палки, син дятла. 
Т. - Тварюка, татарин, торба, трефна кишка, трубочист, турецький перець.
У. -  Упрямець, уїдлива тварюка, урод.
Ф. - Фальшива людина, фляскодріга.
Х. - Хаім-Янкл, холера, хрещена голова.
Ц. - Царська морда.
Ч. - Червивий, череп пробитий, чесотка.
Ш. - Шмаркач, шибеник, шапочник, шарлатан, шепелявий, шльопанець, шляхтич.
Це був, можна сказати, перший твір, що створив майбутній Шолом-Алейхем, і назвав він його "Лексикон мачухи". З цим твором відбулася історія, яка могла б закінчитися вельми сумно.
Оскільки слова в лексиконі повинні були бути розміщені суворо по алфавіту, то автору довелося трохи попітніти, декілька раз переписати його. Батько, видно, помітив, що хлопчина над чимось важко працює. Якось вночі батько підійшов до нього, заглянув через плече і потім взяв рукопис, перечитав його весь - від першої до останньої букви; більше того - він ще показав його мачусі. І сталося чудо. Важко сказати, чи справа була в хорошому моменті, коли мачуха була в гарному настрої, або їй незручно було сердитися, та на неї неочікуванно напав нестримний сміх. Вона так голосно реготала і навіть верещала інколи, що здавалося нібито в неї ось-ось буде припадок. Більше всього їй сподобалися слова "пупок" і "каскетка". "Пупком" у неї називався не хто інший, як герой цього життєпису, а "каскеткою" вона обізвала одного зі старших дітей через те, що парубок одягнув нову фуражку.
Хто б міг передбачити цей сміх? Зрозуміло, укладач цього лексикону в душі подякував бога-рятівника за те, що все вирішилося так благополучно.

Шолом-Алейхем. С ярмарки. Рассказы / Шолом-Алейхем. – Москва: Государственное издательство "Художественной литературы", 1957. – 691 с.
Переклад з російської мови Олізарівської Анни