Скульптор Петро Криворуцький

Петро Криворуцький

Петро Криворуцький - скульптор, живописець, графік. Натхнений мистецтвом у юні роки, продовжував справу свого життя навіть попри війну і фронт. Захоплювався найбільше процесом створення портретів людей, на обличчях яких відбивається їх характер та душа. На щастя, багато скульптур пана Петра збереглося і ми маємо змогу насолоджуватися ними в Музеї історії Бердичева або хоча б пробігаючи повз парку відпочинку й подивляючись на Тараса Шевченка.


Петро Криворуцький (ім’я при народженні – Криворуцький Пейсах-Лейзер) народився 5 червня 1920 року в Бердичеві в багатодітній єврейській родині. Батько був шевцем, а мати однією з перших депутатів Бердичівської міськради 1922-1924 рр., займалась організацією дитячих садків у місті. Проживала родина Криворуцьких у двоповерховому будинку по вулиці Вінницькій, 20 (до 2014 року – вулиця імені Свердлова, будинок зберігся).

З 1928 року пан Петро навчався у неповній середній школі №9, що знаходилась неподалік його будинку. Дуже рано в нього проявились художні здібності. У 1935 році у Палаці піонерів (нині міський Центр позашкільної освіти ім. О.В. Разумкова) відкрилась скульптурна студія і Петро став її постійним відвідувачем. Студією керував колишній учень Краківської академії мистецтв П.Е. Дяк. Під його впливом Криворуцький вирішив стати художником-професіоналом.

З 1936 року пан Петро навчався в Одеському художньому училищі. Одночасно з навчанням в училищі він, як і багато молоді того часу, відвідував місцевий аероклуб, навчався у парашутній і льотній групах, закінчив їх із присвоєнням звання “пілот запасу”.

Восени 1940 року Петро Криворуцький призваний до лав Червоної Армії. У 1941 році закінчив школу молодших авіаспеціалістів, направлений у місто Барановичі (Білорусія) для продовження військової служби у винищувальному авіаційному полку.

Розпочалась німецько-радянська війна. З вересня 1941 року Криворуцький у складі 185-го винищувального авіаційного полку воював на Ленінградському фронті, потім на Східному. Виконував бойові завдання полку. З фронту привіз більше двох тисяч малюнків. Він замалював усе бойове життя своєї військової частини. Особливо багато малюнків-портретів пілотів до та після бойових вильотів. Ці роботи періодично виставлялись на різних виставках. Серед фронтових малюнків майбутнього скульптора є етюд до картини “Нескорені” (1944 р.), на якому відтворена за розповідями очевидців загибель його батьків та рідних під час масового розстрілу мирного населення Бердичева німецькими карателями у вересні 1941 року.

У 1944 році, після звільнення Бердичева від ворога, Петру Криворуцькому надали відпустку. Побувавши вдома він дізнався про загибель своїх рідних. Картина “Смерть і життя” (1944) стала своєрідним реквіємом загиблим.

На фронті Петро Криворуцький отримав важке поранення, мав численні бойові нагороди. 

Після демобілізації восени 1945 року Петро Мойсейович вступив на скульптурний факультет Академії мистецтв у Ленінграді. Його вчителями стали професори В.О. Синайський та В.В. Лишев. Дипломна робота Петра Криворуцького “М.О. Некрасов з собакою на полюванні” (1951 р.) високо оцінена педагогами, її встановили в музеї-квартирі поета в місті на Неві, а дві її копії відлили у бронзі нині вони знаходяться в музеях М.О. Некрасова в с. Карабиха і м. Чудово (РФ). 

У 1952 році Петра Криворуцького прийняли до Ленінградської організації художників РСФСР. Працював у жанрах монументальної, станкової й камерної скульптури. Перевагу віддавав скульптурному художньому портрету, для якого характерна індивідуальність та пластична виразність. Впродовж життя пан Петро створив понад 800 скульптур, із яких майже 70 композицій та скульптурних портретів експонуються у різних музеях країн колишнього Радянського Союзу. Брав участь більш як у сотні виставок Спілки художників СРСР. Відомі його скульптурні портрети, бюсти: Т.Г. Шевченка (1954 р.), Д.І. Менделєєва (1957 р.), М.О. Горького (1958 р.), К.Е. Ціолковського (1985 р.), С.П. Корольова (1985 р.) та ін.

Його майстерня знаходилась на розі Кіровського (нині Кам’яноостворського) проспекту та вулиці професора Попова. Зверху, під скляним дахом, велике приміщення було заповнене численними скульптурами – вже в гіпсі, або тільки що розпочатих у глині. У центрі знаходився поворотний натурний станок зі стільцем, на якому сиділа людина, що позувала. До речі, у цих стінах у 1980-і роки був знятий телевізійний фільм “Кримінальний талант” із відомою актрисою Тетяною Васильєвою у головній ролі. За сценарієм її чоловік був скульптором, тому зйомки проходили на фоні робіт Петра Криворуцького.

Скульптор прагнув у кожному портреті не лише життєво, переконливо передати всю неповторність пластики людського обличчя, але й щонайперше пластикою портрету передати напругу думки, хвилювання почуттів, нашарування прожитих років. Тому так багато в Криворуцького портретів немолодих людей, за плечима яких великий життєвий шлях: пластика їх облич багатша, внутрішній світ складніший.

Портрети, створені Криворуцьким, надзвичайно різноманітні, індивідуальні і за створеними в них образами, і за композиційним ладом, і за пластичною виразністю. У вдосконаленні майстерності, в пошуках “істини” в мистецтві, вічного начала, Криворуцький звертався до класики. Цікаво, що своїм головним учителем у житті й творчості він вважав Рембрандта.

Протягом усього свого творчого життя Петро Криворуцький займався також викладацькою роботою у студіях народної творчості. Ним була розроблена оригінальна методика навчання самодіяльних художників, прийнята в усіх студіях скульптури на території колишнього СРСР.

Майже весь творчий спадок, багато кращих своїх робіт Криворуцький передав у подарунок місту, в якому народився. Понад 300 праць скульптора знаходяться в Бердичівській дитячій художній школі, в Музеї історії міста Бердичева, в міському Палаці культури ім. О.А. Шабельника. 

Петро Криворуцький був одружений. Разом із дружиною Фаїною Криворуцькою-Березнікер виховали двох дочок – Світлану та Марину.

У 1982 році в Ленінграді відбулась персональна виставка Петра Криворуцького. У квітні 1986 року Ленінградська організація Спілки художників РСФСР привезла в Бердичеві виставку скульптури, малюнка та живопису Петра Криворуцького. Вона стала своєрідним звітом художника перед земляками й дуже сподобалася бердичівлянам і гостям міста. У зверненні “До глядача” він писав:

“Творчістю своєю хочу показати людям велич особистості, закладені в ній якості і необмежені можливості, які вона може і повинна розкрити в собі в процесі життя і праці, хочу показати шлях до справжнього щастя і смислу життя, будити добро, любов до людей…”. 

Помер Петро Криворуцький 11 січня 1987 року під час свого останнього приїзду до Бердичева, у творчій майстерні при Палаці культури машинобудівного заводу “Прогрес” (нині Палац культури міста Бердичева ім. О.А. Шабельника), коли створював скульптурний портрет свого вчителя. Похований Петро Мойсейович у Бердичеві на загальноміському кладовищі по вулиці Бистрицькій. У 1992 році на його могилі рішенням міськвиконкому встановлено бронзовий бюст із зображенням Петра Мойсейовича (“Автопортрет”, 1963).

85ee3a564383ac1c2435ca42d482e245_L.jpg

Використані джерела:

1. Бабич Ю. Ленініана наших земляків. // “Радянський шлях”, №65 (12934) від 22.04.1986 р., с. 2.
2. Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – С. 80-82.
3. Криворуцький Петро Мойсейович [Електронний ресурс] // Веб-сайт "Мій Бердичів" – Режим доступу до ресурсу: тут.
4. Майданник С., Пекер К. Наш земляк – скульптор Петро Криворуцький. // Бердичівщина: поступ у трете тисячоліття. Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник “Велика Волинь” — Т. 22. — Житомир-Бердичів: М.А.К., 2001. – С. 82-86.
5. Майданник С. Роден Бердичівський. // Пантеон бердичівських імен (нариси та портрети). Упорядник М. Пасічник. – В-во “Бердичіврегіонвидав”, 2004, с. 71-77.