Марк Дербаремдікер - нащадок Леві-Іцхака

Марк Дербаремдікер

Марк Дербаремдікер - винахідник, хімік, кандидат хімічних наук, київський ідишист, збирач єврейського усного фольклору. Цей чоловік не тільки народився в Бердичеві, а і є прямим нащадком цадика Леві-Іцхака.


Дербаремдікер Марк народився 9 липня 1920 року в Бердичеві в єврейській родині, яка свято зберігала та дотримувалась національних традицій. Марк Дербаремдікер є прямим нащадком (правнуком) цадика Леві-Іцхака Бердичівського, могила якого знаходиться в Бердичеві на старому єврейському кладовищі та є місцем паломництва хасидів всього світу.

Батько Марка Львовича – Леві-Іцхак Дербаремдікер (1887, Бердичів — 5 березня 1972, Київ) названий на честь свого діда. З кінця XIX століття протягом 25 років поспіль він займав посаду голови бет-діна і зібрав навколо себе велику єврейську общину. Він залишив по собі багато літературних творів та пісень, які й досі виконуються. Мати Марка Львовича – Пеарл Дербаремдікер (у дівоцтві Квенцель; 1890, Бердичів — 27 листопада 1952, Київ), розмовляла виключно на ідиш. Пеарл та Леви-Іцхак одружились у 1912 році в Бердичеві.

Прізвище Марка Львовича у перекладі на українську означає “Боже милосердний”. Як неодноразово говорив сам Марк Львович, існує легенда походження прізвища: у 1804 році, під час правління Олександра I був виданий указ про надання прізвищ євреям, які проживали на території Російської імперії. Одного разу бердичівський чиновник, який здійснював реєстрацію єврейського населення, зайшов до рабина Леві Іцхака та запропонував тому обрати собі прізвище. Рабин Леві Іцхак, у цей час занурений у молитву, декілька разів голосно повторив слово “Дер Баремдікер”. Чиновник вирішив, що це і є відповідь на його запитання та зареєстрував рабина Леві-Іцхака та його родину під цим прізвищем. Існує й інша версія походження прізвища Дербаремдікер: нащадки рабина отримали це прізвище на честь початку кожної молитви, написаної рабином Леві-Іцхаком.

Родина Дербаремдікерів суворо дотримувалась єврейських традицій, навіть у важкі часи громадянської війни та повоєнної розрухи. Коли на початку 30-х в країні розпочалась колективізація, а згодом країну охопив голод, важко довелось і Дербаремдікерам. Багато євреїв у Бердичеві голодували. Учні мали благодійні обіди у школі, і для Марка було великою радістю побачити шматочок капусти у супі, який вони отримували. Вчителі були такими ж голодними, як і їх учні. Багато євреїв переїхало до великих міст, які мали краще продуктове постачання. Вони відправляли звідти посилки з хлібом або крупами. Коли посилки доходили до адресатів, хліб усередині вже був покритий цвіллю, але й такий люди їли з радістю. Батько Марка та його старший брат мали роботу, отримуючи хліб по картках. Це і врятувало родину від голоду.

У 1936 році Марк поїхав до Києва, де вступив до Київського технологічного інституту легкої промисловості (нині це Київський Державний університет технологій та дизайну). Будучи студентом другого курсу, Марка прийняли до комсомолу. У червні 1941 року він із відзнакою закінчив хіміко-технологічний факультет та мав отримати роботу на шкіряній фабриці у Бердичеві, але цим планам завадила війна. За станом здоров’я (мав поганий зір) Марк Дербаремдікер не був призваний до лав Червоної Армії, працював за спеціальністю. У роки німецько-радянської війни він перебував в евакуації, став головним інженером Орського шкіряного та овчинного заводу, який виконував замовлення для армії та військової промисловості. Тут йому присвоїли військове звання інженера-лейтенанта.

Під час німецько-радянської війни родині Дербаремдікерів вдалося уникнути сумної долі сотень тисяч знищених загарбниками євреїв: батьки Марка виїхати з Бердичева разом із частинами Червоної Армії і тим самим врятуватись від масових розстрілів, що відбулись у місті у вересні-жовтні 1941 року.

По закінченні війни Марк Дербаремдікер захистив дисертацію та понад 30 років працював у Києві в Науково-дослідному інституті шкіряної промисловості. У його активі – понад 80 свідоцтв на винаходи, 140 наукових публікацій. За ці досягнення він удостоєний почесного звання “Кращий винахідник легкої промисловості СРСР”. Одночасно він продовжив поповнювати свої знання з єврейської історії та культури завдяки джерелам, наскільки це було можливо за радянських часів. Він вивчає відомих філософів, істориків різних часів, головним чином єврейських. Читає світових класиків та сучасних єврейських авторів.

Наприкінці 80-х років минулого століття в країні відбулись різкі зміни в суспільно-політичному житті, відбувається демократизація суспільства (т.зв. Перебудова). На початку 90-х Марк Дербаремдікер вийшов на пенсію та разом із рідними братами став активістом єврейського міжнародного руху. Він активно відвідує синагогу, де його називають не інакше, як реб Мордехай, став почесним членом головної Київської синагогальної общини. Цю синагогу він називає головною не тільки у Києві, але і по всій Україні, оскільки це було єдине місце, де після закінчення війни і до другої половини 90-х років XX століття євреї могли пізнавати та виконувати завіти Тори, молитись і спілкуватись між собою. 

Напрацювання минулих років дозволили Марку Дербаремдікеру отримати визнання як спеціаліста по єврейським символам. Декілька років він викладав мову та літературу в Київському Соломоновому університеті. Статті Марка Львовича з питань єврейського мовознавства, історії та літератури публікувалися на різних мовах в Україні, Росії, Польщі, США, Ізраїлі та інших країнах. На початку 2000-х років він співпрацює з Українським Центром вивчення історії Голокосту, опублікував статті в науково-педагогічному бюлетені “Голокост і сучасність”. Його хвилювали проблеми осмислення та збереження пам’яті про Голокост у сучасному українському суспільстві.

Одного разу Марка Львовича запитали, чи є в сучасному світі пророки, чи ця властивість визначається лише після їхньої смерті. Він відповів словами Реба Мордехая: “Кожна епоха народжує своїх героїв, своїх пророків. Думаю не слід зараз чіпати особистості, бо лише сам народ виступає в ролі колективного пророка-провидця. І це виражено в його фольклорі: поговірках, піснях, легендах, мовних ідіомах…”.

Будучи великим оптимістом та життєлюбом, Марк Львович звертався до нинішніх євреїв, які пішли у велику політику, що б вони:

“Помнили, что не смотря на то, что они сейчас находятся на пике славы, с каждым может случиться малейшая неудача, которая повлечет за собой беду на целый еврейский народ“

Помер Марк Дербаремдікер 23 жовтня 2007 року у Києві, де й похований.

 

Використані джерела:

1. Дербаремдікер Марк Львович [Електронний ресурс] // Веб-сайт "Мій Бердичів" – Режим доступу до ресурсу: тут.

2. Дорфман Б. Приятные встречи. // Michael Dorfman’s Essentials: http://lamerkhav.wordpress.com/

3. Мартинюк М.В. Долі, пов’язані з Бердичевом: біографічні нариси про визначних людей міста (біографічний довідник). – Житомир: Вид-во “Волинь”, 2009. – 200 с. – с. 43-49.

4. Шехтман С. Символы Марка Дербаремдикера. // Международная еврейская газета: http://www.jig.ru/