Лікар та меценат Давиц Шеренціс

Давид Шеренціс

Давид Шеренціс був справжнім майстром своєї справи: волонтерив, викладав та все життя сумлінно працював лікарем. Окрім того, побудував будинок, який досі є окрасою нашого міста, та був щедрим меценатом культурної діяльності міста Бердичева.


Давид Шеренціс народився 27 грудня 1861 року в заможній єврейській родині. Освіту Давид отримав за кордоном – навчався на медичному факультеті в Берліні, по його закінченні привіз із Німеччини обладнання для рентген-кабінету – єдиного на той час у Бердичеві.

У Бердичеві пан Шеренціс відкрив приватну медичну практику. Він користувався великим авторитетом серед своїх пацієнтів, був у курсі досягнень сучасної медичної науки. Медичну літературу отримував по пошті з Чилі (Південна Америка), де у нього проживали далекі родичі.

До Бердичева Давид Шеренціс повернувся одруженим. Його дружина Анна Савелівна (до заміжжя – Анна Вітіс) походила з заможної одеської єврейської родини, знала декілька іноземних мов. Усього в родині Шеренцісів виховувалось троє дітей: сини Віктор та Петро, дочка Наталія.

Пан Шеренціс був доктором медицини, колезьким радником. Також працював училищним лікарем у Приватному жіночому єврейському училищі ІІІ-го розряду Г. Буковицької (без утримування) та у місцевій лікарні, де спеціалізувався на лікуванні внутрішніх та дитячих хвороб. Давид Шеренціс був дуже сумлінним лікарем, який у будь-який час доби та пору року, взявши свій саквояжик із медичними інструментами, поспішав на допомогу хворим. Для нього не було різниці, чи це бідний без статків хворий, чи багатий, спроможний щедро віддячити лікареві.

Окрім основної своєї діяльності – медицини – Давид Шеренціс багато уваги приділяв інженерно-будівельній справі. Він у 1908 році на власні кошти по вулиці Нікольській (нині це вулиця Шевченка, 12) збудував триповерховий будинок, який використовував під приватну клініку та житло для власної родини (нині цю будівлю займає Бердичівський медичний коледж). 

Окрім лікарської практики та будівельних справ Давид Мойсейович також брав активну участь у громадському житті міста, займався меценатством. Він серед інших став спонсором будівництва комерційного чоловічого семикласного училища на Білопільській вулиці (нині цю будівлю займає Бердичівський педагогічний коледж).

У 1911 році Давид Шеренціс на власні кошти придбав закрите приміщення для ковзання на роликових ковзанах та перебудував його під міський театр із назвою “Експрес” для здачі в оренду заїжджим гастролерам (нині це будинок по вулиці Європейській, 21, у радянський період тут знаходився Будинок культури). Урочисте відкриття нового театру відбулось 27 грудня 1911 року – у день 50-річчя Давида Мойсейовича.

Давид Шеренціс був справжнім театралом, тому відвідував гастролі всіх заїжджих театральних колективів та артистів. У нього в театрі було навіть своє постійне місце в першому ряду. Він зустрічався та спілкувався з багатьма зірками світового театру, зокрема, з Айседорою Дункан, був добре знайомий з Самуїлом Міхоелсом, Олександром Таїровим, Леонідом Утьосовим, Вадимом Орловим та ін. Театр знаходився у приватній власності Давида Шеренціса до 1919 року, потім відбулась його націоналізація, влада використовувала будівлю для власних потреб. З 1921 року тут знаходиться 1-й Радянський театр.

З остаточним встановленням влади більшовиків у 1919 році життя Давида Шеренціса зазнало докорінних змін: більшість будинків, якими він володів, цього року були націоналізовані. У 1928 році Давид Шеренціс отримав від відділу комунального господарства земельну ділянку по вулиці Училищній, 6 (нині вулиця Джозефа Конрада), на якій збудував одноповерховий будинок на 7 кімнат.

У 20-х роках Давид Шеренціс працював санітарним волонтером Джойнту в Бердичеві (найбільша єврейська благодійна організація, штаб-квартира якої знаходилася у Нью-Йорку). Згодом влаштувався працювати в поліклініку Червоного Хреста, яка знаходилась по вулиці Свердлова.

У 1930 році Бердичівська міськрада своїм рішенням націоналізувала останній будинок по вул. Мостовій, 22, що належав Давиду Шеренцісу. Того ж року за пропозицією Окрсоцзабезу та Наркомсоцзабезу йому встановили персональну пенсію в розмірі 30 руб. на місяць, як особі, що має революційні заслуги в минулому. У 1935 році дружина Шеренціса Анна Савелівна помирає від діабету, пан Шеренціс проживав із дочкою Наталею.

3 травня 1938 року у двір будинку, де мешкали Шеренціси, прийшли двоє незнайомців та викликали лікаря до хворого. Він зібрався похапцем, нічого не підозрюючи. Більше Давида Мойсейовича ніхто не бачив. Наступного дня будинок по вулиці Училищній оточила міліція. До ганку підкотив вантажний автомобіль, незнайомі люди винесли меблі та речі лікаря. У протоколі обшуку від 4 травня 1938 року та квитанції про вилучення цінностей містився перелік лише декількох речей та облігації на загальну суму 33 945 крб. Давида Шеренціса звинуватили у тому, що він був агентом німецької розвідки, за завданням якої займався шпигунством. Образ “ворога-шпигуна” органам Бердичівського райвідділу НКВС допомогли зліпити окремі факти з біографії лікаря: класово-вороже походження (народився в родині заможного торгівця), конфіскація великої частки нерухомості, проживання під час навчання у Німеччині, ділова переписка з членом єврейської благодійної організації в Америці. Невдовзі після арешту, 4 жовтня 1938 року Давид Шеренціс був засуджений до розстрілу рішенням трійки УНКВС у Житомирській області. Дата смерті та місце його поховання невідомі.

Відомий російський радянський письменник Василь Гроссман приходився племінником Давиду Шеренцісу: мати письменника Катерина Савелівна та дружина лікаря Анна Савелівна були рідними сестрами, в 30-х роках родини Гроссманів і Шеренцісів проживали разом. Життя та діяльність лікаря вірогідно стали основою для оповідання Василя Гроссмана “Чотири дні” (1936), в якому описано декілька днів із життя бердичівського приватного лікаря на фоні подій польсько-радянської війни 1920 року.

Використані джерела:

1. Шеренціс Давид Мойсейович [Електронний ресурс] // Веб-сайт "Мій Бердичів" – Режим доступу до ресурсу: тут.