Бердичівська трагедія

«Світ здригнеться від стогону Бабиного Яру. Але це буде потім – першим від немислимого жахіття здригнеться Бердичів…»

7 липня 1941 року о 7 годині вечора німецькі війська увійшли в Бердичів.
Евакуюватися встигла лише частина єврейського населення. Солдати кричали з машин "Юден капут!", розмахували руками і сміялися. Вони знали, що в місті залишилося майже все єврейське населення. У перші дні окупації на єврейське населення була накладена контрибуція: військовий комендант вимагав представити протям трьох днів 15 пар хромових чобіт, 6 перських килимів і сто тисяч карбованців. Під час зустрічі з німцем єврей повинен був знімати шапку. Того, хто не виконував цю вимогу, нещадно били, заставляли повзати на животі тротуаром, збирати руками сміття з бруківки, старшим чоловікам різали бороди.

Окупувавши місто, німці відразу почали здійснювати злочини по відношенню до євреїв. Вони схопили у квартирах євреїв, які проживали на вулицях, що прилягали до Житомирського шосе, де був розміщений шкіряний завод. Людей привели до дубильного цеху заводу і примусили стрибати у цій екзекуції, називали її жартом: вони, мовляв, дубили єврейську "шкіру".

Наступна екзекуція була проведена в Старому місті - частині Бердичева між Житомирським шосе та річкою Гнилоп'ять. Німці наказали старшим чоловікам одягатися в талес і тфілін та влаштувати богослужіння в старій синагозі: "Молити бога простити гріхи, здійснені проти німців". Двері синагоги замкнули і приміщення підпалили.

Третю екзекуцію німці провели біля млина. Вони схопили декілька десятків жінок, наказали їм роздягнутися і оголосили, що тому, хто перепливе Гнилоп'ять, буде подароване життя. Більшість жінок потонуло, не допливши до протилежного берега. А тих, хто переплив на західний берег, примусили пливти в зворотньому напрямі. Німці бавилися цим видовищем, спостерігаючи, як потопаючі, гублячи сили, ідуть на дно, до тих пір, поки не потонули всі жінки.

Розстріли євреїв почалися відразу ж після того, як німці зайняли місто. Однією з жертв був єврей, який проживав на Другій Українській вулиці (нині Володимирська). Його вигнали на роботи по очистці міста, але він став перечити солдату. У відповідь на це останній наказав йому викопати яму, розстріляв його, а іншим євреям наказав закопати його труп.

Коли серед німців поширилися чутки, що нібито євреї стріляли з кулемета по німецьким військовим в районі "Пісок" і вбили німецького офіцера, то за наслідками цієї провокації німці розстріляли на територіх Державного історико-культурного заповідника триста євреїв.

7-8 серпня 1941 року почалося масове виселення євреїв в гетто, яке було влаштоване між міським базаром і річкою Гнилоп'ять. Із майна євреям дозволялося взяти лише одяг і білизну. Залишені квартири тут же грабувались спочатку німецькими солдатами, а потім місцевим населенням. Три дні тривало переселення. Люди, навантажені вузлами, валізами, повільно рухались з Білопільської, Махнівської, Училищної, Грецької, Пушкінської, з Великої та Малої Юридики, з Семенівської, Данилівської вулиць. Підлітки і діти підтримували немічних і хворих; паралізованих і безногих нес ли на ковдрах і носилках.

В гетто, в маленьких халупках на вулицях Старомісній, Муромській, Штейновській, Купецькій і інших, поселили по п'ять-шість сімей в кожну кімнату. Євреям заборонялося виходити за межі гетто під страхом суворого покарання. Купувати продукти на базарі дозволялося лише тоді, коли базар пустів і ніяких продуктів на базарі вже не було. До 22 серпня 1941 року все єврейське населення Бердичева було переселено в гетто.

25 серпня в Бердичів прибув штаб обергрупенфюрера СС і генерала поліції "Росія-Південь" Фрідріха Єккельна. В цей же день його штабна рота розпочала масові розстріли єврейського населення - було страчено 546 осіб. 27 серпня велику групу (бл. 2 тис. чол.) вивезли в район села Бистрик і там розстріляли. За цією партією були наступні. Дітей кидали в ями живими. 28 серпня, на території Державного історико-культурного заповідника, гітлерівці розстріляли 300 євреїв, яких взяли з квартир будинків, що прилягають до заповідника. 4 вересня також проведена масова акція розстрілу єврейського населення, в результаті кої окупанти знищили 1303 мешканця, серед них 876 жінок і дітей. 5 вересня 10 656 чоловік було страчено поряд з селом Хажин і Бистрик.

Зранку 5 вересня 1941 року почали підвозити з міста євреїв на автомашинах, а також приганяти великими партіями пішки. Охороняли їх німецькі солдати і офіцери. Приречених приводили до місця розстрілу з речами і коштовностями, які перед розстріром, недалеко від ями, здавали німецькому офіцеру, а хто був пристойно одягнений, знімав і одяг. Після цього партіями по 10-15 чоловік підводили до ям і розстрілювали з автоматів. Маленьких дітей німці кидали в ями живими. На місці могил наступного дня утворювалося озеро крові.

Найбільш масовий розстрілжителів Бердичева, в результаті якого вбито до 15 тис. чоловік, відбувся 15 і 16 вересня 1941 року на захід від міста, по обидві сторони райгородоцького шосе, між селами Шльомарка (нині Любомирівка) і Радянське та в районі хутора Сокулино (тепер селище Мирний). Ще за два тижні до розстрілу ями було викопано військовополоненими. 14 вересня в Бердиців прибули частини есесівського полку, мобілізована міська поліція. В ніч з 14-го на 15-те весь район гетто оточено військами. О четвертій годині ранку кати з зондеркоманди і допоміжної поліції почали вриватися в квартири гетто, підіймати людей, і ще сонних, виганяти на базарну площу. По тому, як ввели себе есесівці, люди зрозуміли, що настав їх останній день життя. Багатьох з тих, хто не міг сам іти, старих і калік, кати вбивали тут же, в будинках. Страшне голосіння жінок, плач дітей розбудили все місто. У найвіддаленіших вуличках міста люди прокидалися, зі страхом вслухалися в стогони тисячі голосів, які злилися в один роздираючий душу звук.

До світанку базарна площа була заповнена приречиними євреями. Тут відібрали лише чотириста висококваліфікованих спеціалістів. І хоча відібраним спеціалістам дозволяли взяти з собою свої сім'ї, але багато з них не змогли знайти загублених у величезному натовпі жінок і дітей. За свідченням очевидців, відбувалися жахливі сцени: люди, стараючись перекричати збожеволілий натовп, викрикували імена своїх жінок і дітей, а сотні матерів протягували до них своїх синів і дочок, намагаючись врятувати їх від смерті.

Частину приречених до страти, немічних, хворих, ослаблених, в основномулюдей похилого віку і дітей, кати з СД, гестапо і поліції відправили в останню дорогу на вантажівках. Інших в колонах під конвоєм погнали з Яток Бродського вулицею, потім по шосе до аеродрому. Це був страшний п'ятикілометровий шлях. Перше місце страти було влаштовано в 50-60 метрах від дороги, і тисячі тих, які йшли на страту, бачили, як падають вбиті люди, але ці тисячі збожеволілих, заціпенілих від жаху, йшли повз до ангарів, щоб через годину чи дві стати під приціл автомату. Від аеродромних ангарів приречених людей гнали до ям групами по 30-50 чоловік. Поблизу місця страти, де знаходився офіцер, який керував "акцією", жертви повинні були залишити цінності і роздягнутися до білизни. Боячись опору, фашисти так організували вбивство, що на самому місці страти було більше катів з автоматами, ніж беззбройних жертв. Стріляли німці і поліцаї, малих дітей кидали в ями живими. Матерів розстрілювали з грудними дітьми на руках. На наступний день після розстрілу вся поверхня землі ще ворушилася і була червоною від крові. Щоб заглушити крик нещасних, весь день над місцем розстрілів кружляли 4 тримоторні літаки. На полі, поблизу бердичівського аеродрому, вбито близько двадцяти тисячі осіб.

У цей же день, 15 вересня 1941 року, недалеко від того ж Райгородоцького шосе, поблизу села Ряданське, відбувався розстріл інших груп єврейського населення Бердичева. Сценарій виконання "акції" нічим не відрізнявся від попереднього. Звіряче винищення громадян єврейської національності продовжувалося з 7 годин ранку до 22 години ночі.

Після вересневої страти до гетто протягом наступних тижнів таємно пробиралися євреї з навколишніх сіл, хуторів, селищ, де також відбувалося поголовне винищення євреїв, надіючись тут уцілити. В другій половині жовтня 1941 року тут і в інших заборонених для євреїв районах Бердичева проводились облави на ще уцілилих. Почалися нові криваві безчинства.

В останні два дні жовтня 1941 року гетто в Ятках було ліквідовано. 400 кваліфікованих спеціалістів, які були залишені  живими 15 вересня, зігнали за фортечні стіни Бердичівського історико-культурного заповідника. До фортеці пригнали також більше трьох тисяч євреїв, схоплених під час облав у гетто у різних частинах міста.

З листопада 1941 року зігнані до фортеці люди партіями по 150 чоловік вивезені на автомобілях в район хутора Сокулино і там розстріляні. Перед розстрілом усіх приречених приречених примусили роздягнутися. Голих скидали у викопані військовополоненими ями і розстрілювали з автоматів. У цей день розстріляно 2 000 чоловік. Під час цього розстрілку було відібрано вже 150 найкращих ремісників-спеціалістів.

У Дмитрівському дитячому будинку (в п'яти кілометрах від Бердичева по Житомирському шосе) відібрано 70 дітей єврейської національності. Спочатку було організовано їх хрещення. З нагоди цього заходу в дитячий будинок приїхали навіть гебітскомісар і керівники Бердичівської управи. Але вже наступного дня всіх 70 дітей було забрано в СД і розстріляно на Лисій горі за містом.

27 квітня 1942 року були розстріляні зареєстровані єврейки, які жили в місті і були одружені з росіянами, а також діти від змішаних шлюбів. Їх виявилося біля 70.

У травні-червні 1942 року в містечках і селах навколо Бердичева знову проводили облави і вбивства уцілілих євреїв. Біля 700 чоловік єврейської молоді було привезено до Бердичева з Янушполя (нині Іванопіль), Андрушівки, Козятина, Ружина і поміщено в табір на Лисій горі. 15 червня 1942 року цих молодих людей і 230 майстрів-спеціалістів фашисти розстріляли в тирі 14-го кавалерійського полку. Лише 60 чоловік найкращих спеціалістів кати залишили в таборі на Лисій горі, а потім перевели в міську тюрьму, де вони працювали для особистих потреб співробітників СД і поліції.

Останні 60 євреїв, які були залишені живими, німці розстріляли під час першого наступу Червоної Армії на Житомир.

Так планово есесівці стратили все єврейське населення Бердичева та сусідніх містечок. Випадково уціліло лише 10-15 чоловік. А всього за неповними даними Надзвичайної Державної комісії з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників за час окупації міста Бердичева гітлерівці знищили 38 536 мирних громадян.