Як Бердичів став єврейським містечком

Волинський Єрусалим, місто-фортеця - ці слова характеризували Бердичів у різні періоди його історії. Історії цього українського містечка пов'язана безпосередньо з єврейством, що населяло Бердичів, починаючи з XVI ст.

 

Перші євреї в Бердичеві з'явилися десь в ІІ пол. XVI ст. Ще в інвентарному описі власності Федора Тишкевича від 7 жовтня 1593 року згадується єврей, що орендував млин на річці Гнилоп'ять:

Місто новоосіле Бердичів, що знаходиться на річці Велика П'ята, в якій повинностей ніяких нема, бо дана йому воля цього літа. В цьому містечку замок на городищі, в якому побудовані: над воротами спереду башня, в стіні 4 світлички і 6 будиночків, на гірці зал побудованй великий, пекарня, сіни, комори, напроти сіней почали будівництво башні. Городище стінами обставлено, навколо замку передмістя. Біля замку гребля, ставок, млин з чотирма колесами, що орендує до 1599 року за 100 коп у рік єврей

Перші згадки про єврейську общину Бердичева датуються 1712 роком: в цьому році у містечку був організований кагал, що свідчить про чималу кількість євреїв, що проживали тут. В 1732 році в Бердичеві вже був відкритий кравецький цех . В 1765 році за офіційним переписом в Бердичеві проживало 1220 євреїв, а в 1787 році - уже 1500.

006.jpg

Відносний спокій, невеликі податки на закордонні товари стали причиною розвитку торгівлі на тутешніх територіях. У першій половині XVIII століття  власником Бердичева стає князь Микола Радзивілл (1688-1746). Його син Удальрік в 1765 році з дозволу польського короля Станіслава ІІ Августа організовує в Бердичеві торгові ярмарки, яких було 10 протягом року. Завдяки низьким податкам ярмарки відігравали значну роль в розвитку містечка. І в цій торгівлі актувну участь брали бердичівські євреї.

Окрім Бердичева євреї селяться і на околицях міста, створюючи там свої спільноти. Приміром, в сусідньому містечку Райгородок (нині село Бердичівського району), яке входило до волинського володіння російського полководця і героя Вітчизняної війни 1812 року Михайла Кутузова, єврейська община була найбільшою. 11 серпня 1804 року він писав своїй дружині з маєтку:

Зробилося в мене маленьке нещастя: Райгородок, який, як ти пам'ятаєш, третього року горів і тільки що нинішньою весною вистроївся, згорів знову на минулому тижні. Вигоріло, згоріло 45 жидівських корчм і до ста лавок. Жид топив сало і викинуло з труби. Це велика растройка з усієї економії. Замість того, щоб його стан збільшити, як я думав, повино піклуватися тільки, щоб оббудувати погорілі і лишити багато споруд потрібні в економії. Вітер був такий сильний, що не встигли бідні витягти нічого. Багато хто без рубашок лишились...

Також євреї компактно проживали на хуторі Жидовці (в 1934 році село перейменували в Радянське) і на хуторі Шлемарка (нині - Любомирка).

В другій половині XVII ст. в Бердичів приїхав Лібер Еліезер (1667-1771) - равин-проповідник, що проповідував каббалу (духовно-містичне філософське вчення) і користувався великою повагою серед євреїв. Народ дивився на Лібера як на святого угодника, якому Бог, приблизивши його до себе, відкрив свої шляхи. З вуст у вуста передавалася легенда про те, що його прадід, каббаліст Натан Шапіро, являється йому щоночі з того світу, щоб наставляти в каббалі. Народ увірував в могутність Лібера і прислуховувався до кожного його слова. Так Лібер став рабином-проповідником. Помер равин Лібер Еліезер в 1771 році - на 104 році життя - в Бердичеві під час епідемії чуми. В той час помирало так багато людей, що люди не встигали проводити обряди індивідуального поховання за всіма канонами, тож часто ховали мертвих у братських могилах. За розповідями равин Лібер, очікуючи приближення смерті, позвав до себе чотирьох євреїв і пообіцяв їм місце в загробному житті ("Olam haBa") за те, що вони проведуть його поховання за всіма канонами в індивідуальній могилі, а не покладуть в загальну могилу. Лібер помер і одразу по його смерті епідемія чуми припинилася. Равина поховали на єврейському кладовищі (нині воно не існує, не існує також першопочаткової могили; на місці кладовища нині розташований парк відпочинку ім. Т.Г.Шевченка). Могила Лібера, яку відновили на початку 1990-х, стала одним з двох індивідуальних святих поховань в Бердичеві (другою з часом стала могила равина Леве Іцхака Бен Меїр Бердичівського).

В останній четверті  XVIII століттяБердичів стає одним з цетрів хасидизму в Україні, а після 1793 року - і на території Російської імперії. В 1785 році равином Бердичева був обраний і залишався ним до самої смерті один із засновників хасидизму Леві Іцхак Бен Меїр. Влітку 1784 року його виганяють з Пінська  за поширення хасидського вчення (нині місто на півдні Білорусі), де він був головним равином, і він переїздить до Бердичева. Равин Леві Іцхак став одним з духовних лідерів свого покоління - тисячі хасидів приїздили до нього за порадою і настановою. Завдяки його перебуванню Бердичів перетворився в центр хасидського руху на Волині і центральній Україні.

Равин Леві Іцхак молився надто емоційно: голосно ти з риданнями - його плач, що виходив з глибини душі, піднімався до небес: навіть найбільш приземлені та черстві люди плакали і досягали істиного розкаяння, молячись разом з ним. Його звичним зверненням до Бога було слово на ідиш - "Дер Баремдікер" (Милосердний). Розповідають, що одного разу бердичівський чиновник, роблячи реєстрацію єврейського населення, зайшов до равина Леві Іцхака і попросив назвати його прізвище. Равин Леві Іцхак, погружений у свою молитву, кілька разів голосно повторив слово "Дер Баремдікер". Чиновник вирішив, що це і є відповідь на його питання, і зареєстрував сім'ю равина Леві Іцхака під цим прізвищем. Деякі його нащадки, що переїхали в Ізраїль, переклали це прізвище на іврит і називають себе "Рахмані". Існує й інша версія походження прізвища Дербаремдікер: потомки равина отримали це прізвище в честь початку кожної молитви, що написана равином Леві Іцхаком.
До кращих творів хасидської літератури віднесена книга Леві Іцхака Бен Меїр Бердичівського "Кдушат Леві" ("Святість Леві"), структурована відповідно до порядку недільних глав П'ятикнижжя. У книзі "Кдушат Леві" отримало свою подальшу розробку вчення про цадика, що зайняло в хасидизмі одне з центральних місць. Книга витримала багаточисленні перевидання і стала класикою хасидизму.

Не сторонився Леві Іцхак і мирських справ. Так, у 1802 році равин Леві Іцхак скликав зібрання російських равинів для обговорення питання про рішення правління про заборону життя євреям в селах. В 1807 році в розгар Наполеонівських війн він закликав жертвувати кошти на армію для боротьби з імператором Франції Наполеоном.
Після смерті равина Леві Іцхака Бердичівського двадцять п'ятого тишрея 5570 року по іудейському календарю (в жовтні 1809 року за григоріанським календарем) в Бердичеві більше не було головних равинів. Таке рішення прийняли євреї Бердичева на знак своєї любові до нього і його повний титул "равин міста, що очолює суд" не був подарований більше нікому. На єврейському кладовищі на могилі, де він похований, був побудований кам'яний шатер - усипальниця у вигляді печери єврейських патріархів без напису, як він і заповідав.